Історія бібліотеки - Мої статті - Каталог статей

Під час пошукової роботи виявилося, що з 1778 року с.Поториця належало графу Дідушицькому. Він був відставним капітаном, багатим землевласником, почесним членом Краківського Наукового товариства, займався громадською та науковою роботою як бібліограф у своєму маєтку в селі Поториця. Саме в Поториці, збираючи унікальні книги, стародруки, рукописні матеріали, пергаментні й іконографічні матеріали, Юзеф Дідушицький заснував бібліотеку, яка була відома як «Поторицька бібліотека». Підтримуючи зв’язки з книгарнями Львова, Кракова і Відня, здійснюючи книгообмін з відомими бібліофілами, і завдячуючи своїм фінансовим можливостям, Юзеф Дідушицький зібрав бібліотеку у кількості понад 10 тисяч примірників. Через 10 років після смерті батька, його син Володимир Дідушицький перевіз бібліотеку з Поториці до Львова і з 1863 року почав комплектувати її виключно природничою літературою, яка станом на 1.03.1865 року нараховувала: 18325 друкованих томів; 321 одиницю рукописних книг; 203 документи, з яких 93 пергаментних, 1473 автографи, 2568 малюнків. У Львові Володимир віддав художньо оправити у шкіру з визолоченим тисненням кілька тисяч томів природничої літератури, які добре збереглись до нашого часу. До 1928 року всі книги і журнали бібліотеки систематично оправлялися шкірою, гранітолем, папером. З 1858 року Поторицька бібліотека стала доступною для читачів, а саме : вчених, журналістів, письменників і студентів, а з 1863 року доступ до бібліотеки дозволявся лише за спеціальним дозволом. Збереглися « Правила випозичання книг Поторицької бібліотеки», датовані 1866 роком, та журнали обліку випозичених книг 1863, 1868-1900 років. З 1870 року бібліотека почала функціонувати як складова частина заснованого в.Дідушицьким Природничого музею. Поступово в ній формувався фонд наукової літератури, необхідної для вивчення і використання музейних предметів. Сам фундатор музею і ті, хто працював з ним, а також ті, хто продовжував справу його життя, постійно опікувались поповненням бібліотечного фонду. Протягом усього часу існування бібліотеки джерела комплектування були і залишаються практично незмінними. Одним із таких джерел формування бібліотечних фондів була купівля. Книги купувались і в Галичині, і за кордоном. До 1897 року бібліотекою опікувався товариш В.Дідушицького з дитячих років, відомий польський бібліофіл Ю.Лозинський. Саме на нього було покладено обов’язки купівлі нової природничої літератури. Комплектування науковими виданнями, зокрема монографіями, збірниками наукових праць, матеріалами конференцій тощо, весь час було тематично спрямованим і систематичним. У середині 19 ст. В.Дідушицький організував при Оссолінеумі, тепер Львівська наукова бібліотека ім.. В.Стефаника, власну друкарню. І з того часу було започатковано обмін виданнями як одним з головних джерел поповнення бібліотечного фонду. До 1870 року книгообмін здійснювався і відомими польськими і австрійськими бібліофілами, а пізніше музей налагодив контакти з багатьма науковими установами, університетами, товариствами. Навіть у скрутні для Галичини 1929-1934 роки , незважаючи на застій у видавництвах , бібліотека музею збільшувала свої фонди через джерело-дари. На деякий час музей було закрито, тому перестала працювати і бібліотека. Коли музей відкрився, почала працювати і бібліотека. Вона почала поповняти свої фонди, але також разом з поповненням і почалось вилучання літератури, як застарілої за змістом, загубленої читачами. А у 1950 році з бібліотеки музею було передано до ЛНБ 314 одиниць природничої літератури. Отже, «Поторицька бібліотека» на даний час знаходиться частина у Природничому музеї, а частина в ЛНБ, частина матеріалів у Львівському архіві. Читальня « Просвіти» була збудована близько 1923-1925 роках. Вона стала центром духовного життя в селі. Дальше бібліотека була заснована як публічна в Народному домі. Функціонувала до 2000 року. Після 200року була перенесена у приміщення сільської ради. Зараз знаходиться там же. Що цікаве раніше тут була читальня. Бібліотека поповнює свої фонди, веде пошукову і краєзнавчу роботу. Першим головою читальні був Василь Левчук. До 1939 року найкращим головою читальні « Просвіти» був Теодозій Жовток . Після Великої Вітчизняної війни на добровільних засадах бібліотекарем також був Василь Левчук. Працівники бібліотеки з 1950 року: